Минулого літа я дуже багато працював, тому часу на те, щоб побути на дачі, у мене не було. Щоправда, дружина Ніна з сином жили та відпочивали там, а я намагався приїжджати до них хоча б раз на два тижні. Якось я говорив з дружиною по телефону і почав розпитувати, як їм живеться на дачі. На що дружина сказала: -Все добре, крім одного. Щоразу, як я затоплю лазню, хвилин через 30-40 до нас заходить сусід – Сергій. Завжди щось просить: цукор, картоплю, сіль. -А далі що робить?
-Питає, чи може чимось доnомогти. А я говорю, що не потрібно. -Добре, я поговорю з ним. -Слухай, приїдь сьогодні пізно ввечері. Він не знатиме, що ти приїхав, а я якраз лазню затоплю. Так і вчинили. Доїхав надвечір, уважно подивився, щоб ніхто мене не помітив, а дружина тим часом пішла топити лазню. Минуло рівно 30 хвилин – і з’явився Сергій. Підійшов він одразу до лазні і давай кричати. -Ніно Миколаївно! Ви де? І дружина відповіла: -Тут я. -До нас родичі приїхали. А вдома взагалі хліба нема.
Поділіться? І одну моркву, якщо можна. У цей момент я вийшов із дому, підійшов до нього і сказав: -Я тебе зараз таку морквину дам — мало не здасться. Навіщо ти ходиш сюди і вічно щось просиш? -Ну, Родичі приїхали. -Не бреши. -Гаразд. Подобається мені твоя Ніна. Усе сподіваюся, що вона покличе мене спинку потерти. -Пішов геть звідси, і щоб більше у нас у дворі не з’являвся. Думаєте, спрацювало? Ні! Знову я поїхав – і знову Сергій став ходити до нас у двір. Виходу не було: довелося дзвонити його дружині. Та вже точно поставить його на місце!
