Андрій зра див. Марина вимагала, щоб чоловік покинув квартиру. Андрій пішов. Ви нен, що тут скажеш. Діти дуже пере живали… Через три тижні Андрій зателефонував до Марини. — Я тут згадав, що обіцяв полицю у ванній повісити. Ти не проти, якщо приїду та повішу? — сказав він. — Приїдь, — відповіла Марина. Приїхав, повісив, з дітьми поспілкувався. Через два тижні у Марини прорвало кран . Вона одразу зателефонувала Андрію. — Перекривай воду! Я вже їду! Приїхав. Подивився. Сходив у магазин, купив все, що потрібно. Полагодив. Потім вони пили чай у кухні. – Я думаю розпочати ремонт, – поділилася планами Марина. — Сама?! — Ні звичайно. Бригаду найму.
— Ти що?! А раптом на якихось шахраїв нарвешся! Я сам займуся цим. Марина була задоволена. Одним, величезним, головним бо лем менше… Ремонт завершили за два тижні до Нового Року. — Тату, а ти прийдеш до нас на Новий Рік? — питав син, який усі три місяці, поки тривав ремонт, не відходив від батька. – Якщо мама покличе, то прийду, – відповів Андрій. — Приходь, звичайно, — сказала Марина… У ніч із тридцять першого грудня на перше січня Маша, старша, вісімнадцятирічна донька Марини та Андрія, зустрівши з батьками Новий Рік, пішла до подруги. Син, Павлик, заснув. Марина з Андрієм залишилися самі.
– Я після розлу чення сон втратив. Все му чать думки, що своє щастя профукав, — почав Андрій. Марина не відгукувалася. — А коли розпочався ремонт, то знову відчув себе щасливим. Навіть спеціально хотів затягнути роботи, щоб довше з тобою та дітьми побути. Але потім сам засоромився своїх думок. — Дякувати Богу, до Нового Року встигли, — сказала Марина. — Та я не про це… — трохи помовчавши, Андрій випалив. — Марино, може, спробуємо почати спочатку? — Я подумаю, Андрюша. Наступний Новий Рік вони знову зустрічали чоловіком та дружиною.
