Після університету я переїхала з рідного міста в містечко більше. Тут і перспективи, і знайомства. Так і вийшла заміж, знайшла свою долю. З чоловіком у нас двоє; після її придбання ми вирішили, що настав час першій дитині. Я наро дила хлопчика. Чоловік був дуже радий і гордий. Вирощували сина, все йшло добре. Але потім мама повідомила, що у тата трапився серцевий напад. Ми з чоловіком поїхали на nохорон. Після смер ті батька мати зовсім змінилася. Вона не виходила надвір, не їла, не спала. Вона могла годинами сидіти та дивитися в одну точку. Щоб витягнути маму з такого стану, ми з чоловіком вирішили запросити її трохи пожити вдома.Онук і допоміг бабусі повернутись до життя.
Вона гуляла з нашим сином, вони разом дивилися телевізор, читали казки, разом готували та їли. Мати повністю повернулася до життя. Потім вона вирішила nродати свою квартиру в рідному місті і переїхати ближче до нас, щоби частіше з онуком час проводити. Ми були тільки за і доnомогли мамі з переїздом. Тільки з того моменту вона почала сильно опікуватися мого сина. Вранці збирається син у школу, він уже першокласник. Бабуся підтирає йому рота серветкою, потім біжить зав’язувати йому шнурки. Сама складає йому підручники до школи, розчісує волосся. -Мамо, перестань … що за надмірну увагу. Він так або ледарем, або невмілою виросте. -А Що я не так роблю?
Просто доnомагаю онукові до школи зібратися. -У моєму дитинстві такого не було. Я сама прокидалася о 6-й ранку, заправляла пастель, готувала кашу, ще курей встигала погодувати перед школою. -Ой, доню, не порівнюй свій час і сьогоднішній день. Зараз до дітей особлива увага потрібна. І ось так я сперечаюся з мамою щодня. Мені набридло, що син стає безхарактерним і ледачим. Тепер він і мене змушує робити те, що робить бабуся. Але я не збираюся бігати перед дитиною, як песик. Я думаю, що діти повинні усвідомлювати свою відповідальність, повинні вміти розраховувати на свій вільний час, самі робити домашнє завдання. Тільки моя мама різко передумала, і стала гіпер-дбайливою на шкоду дитині.
