Ми з чоловіком і 2 синочками дошкільного віку живемо в моїй кімнаті в гуртожитку, яку я купила ще до зустрічі з чоловіком. Як ви могли здогадатися, нам страшенно тісно в кімнаті. Спочатку ще було нормально, але коли наро дився другий, стало важкувато. Чоловік завжди годував мене обіцянками, що що-небудь придумає, але цей «що-небудь» так і не придумувалося… Коли моєї бабусі не стало, вона залишила мені, єдиною внучці від єдиної дочки, свій будинок в селі.
Перебравшись в місто, я цей будинок продала, додала трохи зверху і купила кімнату в гуртожитку. Мій чоловік теж з села, тому у нього житла в місті не було. Але ми думали, купимо квартирку, років через два після весілля. Як би не так! Нещодавно чоловік повернувся додому весь напідпитку і заявив, що його сестра у вересні переїде жити до нас, так як з незрозумілих причин у неї не виходить влаштуватися в гуртожиток. Ну, звичайно, ми посва рилися! Як же ми могли жити в одній кімнаті вп’ятьох?
Так зовиці елементарно спати було б ніде … якщо тільки надувний матрац на підлозі застелити, але як же тоді ми пересувалися б по кімнаті? Після нашої сварkи чоловік обізвав мене образливими словами, про те, що я жадібна людина і постійно нагадую про те, що чоловік живе в моїй кімнаті на пташиних правах. Потім він зачинив дверима і пішов. Прикро мені було все це вислуховувати, особливо, коли це було неправда. Скажіть, хіба я жадібна? Я серйозно не уявляю, як зовиця збирається жити з нами. Я проти неї нічого не маю, просто це фізично неможливо.
