Ми з Галею у шлюбі вже вісім років. Одружився о двадцять шостій на своїй ровесниці. Ми маємо чотирирічну доньку Інну. Я обожнюю своїх дівчаток, живу та працюю для них. Маю свій бізнес, машину, дві квартири. Усе заробив сам. Намагався для сім’ї. І здавалося б – золото, а не чоловік. Але ні, моя дружина завжди чимось незадоволена. Їй все не подобається: це я не так роблю, це не те. Вона не хоче спілкуватися з моїми батьками, незадоволена своїми рідними, дочка їй у 4 роки вже чимось не догодила. Словом, вона – ходячий негатив. Через неї і в мене відносини з усіма nсуються. Я її постійно виправдовую, заступаюся.
Тому сва рюся з рідними та близькими. У результаті всі шишки, по обидва боки, сиплються на мене. Негатив у Галі виявлявся вже тоді, коли ми почали зустрічатися. Але я думав вере дує. Потім полюбив її настільки, що заплющив на всі очі. Думав, що моїй енергії вистачить на двох. Дружина теж це чудово розуміє, але що вдієш, якщо натура така сварлива. Просто ходить і бурчить на все, що бачить. Я довго думав, як сховати дружину від усіх цих подразників та вирішив придбати котедж за містом. Сподівався, що там житимемо у спокої та гармонії.
Інші її не діставатимуть і всім від цього буде легше. Але тепер усі її істерики та постійне невдоволення сиплються на мене. Я вже розча рувався у наших стосунках. Чим їй я не догодив? Не п’ю, не курю, пристойно заробляю. Життя з нею просто нестерпне. Мені лише 34, а я почуваюся на цілих 60 років. Вона знайде проблеми на рівному місці. А я їх навіть не помічаю. Я не впевнений, що зможу прожити у цьому шлюбі до старості. Вже подумую про розлу чення. Але тримаюся лише через доньку, хочу поставити її на ноги. Щоб вона виросла у повній родині. Але її мати просто не залишає мені вибору. Може, нам до психолога сходити? Як ви думаєте? Чи інше порадите?
