— Ніно, але ж не можна так закидати себе. Тільки й знаєш, що кажеш: «Мій Вадим, мій Вадим»! У млин готова розбитися, аби догодити йому. Одягаєш, годуєш, всі його капризи виконуєш! Ти коли востаннє у перукарні була? А одяг новий, коли собі купувала? Приведи себе в порядок. Ти ж гарна жінка! Ніна слухала Віку і продовжувала робити все по-своєму. І ось закономірний результат – Вадим кинув її і пішов до іншої. Молодшої. — Я дізналася про розлучницю! — З порога сказала Віка. — Отже, батьки в неї любителі випити. Сама народила трьох дітей від трьох чоловіків.
Готувати йому, як ти готувала, вона точно не буде. Та й за його одягом теж не встежить. Троє дітей – це не хухри-мухри, уваги потребують. Тож не довго він у неї протримається. Втече. А ти часу не гай. Займися собою. Зустрінь його у всій красі! На цей раз Ніна прислухалася до поради подруги. І в салон краси пішла, і новими речами закупилася. Чоловіки проводжали її жадібним поглядом. Минуло півроку. У двері квартири Ніни (власної, ще студенткою їй батьки купили) подзвонили . Ніна пішла відчиняти. За порогом стояв Вадим. Пам’ятий, із букетом.
— Ніно, пробач мені, будь ласка, я повернувся. Зрозумів, що ти найкраща з найкращих. — Пізно до тебе це дійшло, Вадиме. Потяг пішов. Немає тобі місця у моїй квартирі. Іди. — А коли я йшов, ти інше казала… — Мила, тобі потрібна допомога? — За спиною жінки з’явився Стас. Високий, широкоплечий. — А ти хто такий? – здивовано спитав Вадим. – Законний чоловік. А ось ти що за звірятко? — сказав Стас, і, поклавши свою руку на є плече Вадиму, ласкаво подивився йому в очі. Від такої «ласки» у Вадима пішли мурашки по тілу. — Виходить, мені краще піти? — промимрив Вадим. — Іди, рідний, іди. І більше мені на очі не трапляйся, — провів його Стас…
