У мене є своя мережа магазинів одягу по місту. У різних торгових центрах я відкрила невеликі лавочки, але зате там велика прохідність. Так вийшло, що моя подруга потрапила під скорочення, і я вирішила взяти її до себе на роботу. У мене якраз звільнилося місце продавця, тим більше в одному популярному торговому центрі, так що справи у неї повинні були піти вгору. Тільки цього не сталося. За перший тиждень у неї було менше всіх продажів, я дала їй другий шанс: все ж — це нова робота для неї, напевно, потрібен час, щоб вона звикла і адаптувалася. Але час минав, а продажі так і залишалися низькими.
Мені було дуже шкода, тому що це була моя найприбутковіша точка, а зараз я отримую з неї копійки. Тоді я стала питати у сусідніх продавців, як працює моя продавщиця. Мені розповіли, що вона часто просить їх придивитися за лавочкою, поки вона кудись бігає у своїх справах. Або вона може годинами базікати по телефону, люди підходять щоб щось приміряти або запитати ціну, а вона базікає і навіть не помічає своїх клієнтів. Натякати подрузі, що вона не справляється зі своїми обов’язками я не хотіла, тому придумала інший спосіб. Я встановила відеоспостереження на всіх точках для того, щоб моя подруга стала краще працювати.
І так я стала спостерігати за її днем. І подруга перестала йти з ларька у своїх справах, проте зв’язок з клієнтами підтримувала дуже погано. Вона елементарно не могла їм правильно показати одяг, розповісти, яке там пошиття, звідки привезена і що може підійти для клієнта. Я розумію, що через подругу руйнується мій бізнес, адже грошей я стала отримувати менше, а зарплату платити потрібно все одно. Тоді я подумала, що можна перевести зарплату продавців з фіксованою на відсотки. Хто що продав за день-стільки і отримує. Але це дуже незручно для моїх інших продавців, а ризикувати так тільки через одну подругу я не хотіла. Тоді я прийняла рішення її звільнити. Тільки залишилося придумати, як це зробити…
