Коли нашій доньці було лише 16, вона нас приголомшила новиною: Надя була ваrітна. Вона вирішила наро дити дитину, а ми з чоловіком не могли заборонити їй цього зробити, адже це було її життя, її дитина, і змусити дочку позба витися дитини я навіть якщо хотіла б — не могла. Загалом наро дила Надя синочка, а коли хлопчику виповнилося 3, мати залишила його з нами і переїхала до міста. Ми з чоловіком були впевнені, що дочка влаштується в місті і забере сина до себе, проте все пішло трохи не так. Надя зникла. Вона змінила номер, ми не знали, як вона живе, а за Кирюшкою вона так і не прийшла. Нам пощастило, Кирило був спокійною дитиною, яка не потребувала особливих зусиль для виховання.
Він ріс справжнім чоловіком, допомагав усім і завжди, і ніколи не розумів, як могла рідна мати з ним так вчинити. Коли Кирилу було 21, він познайомив нас зі своєю дівчиною. Віра нам дуже сподобалася, а незабаром молодята повідомили, що збираються одружитися. Все йшло чудово до одного моменту на весіллі: раптом на сцені з’явилася Надя, взяла мікрофон і подивилася прямо Кірюші у вічі. Онук, мабуть, сподівався почути від мами привітання, але не тут то було. Надя на очах у всіх назвала сина помилкою своєї молодості та звинуватила його в тому, що той жодного разу за життя їй не допоміг і навіть не запросив на весілля.
Після цього Кирило вже чути про свою матір не хотів. Вони з Вірою почали жити у квартирі, яку ми подарували їм на весілля. І ось, одного ранку телефон Кирила буквально розривався від дзвінків. — Синку, — почув він, відповівши на сотий дзвінок, — тут твоїй сестрі потрібна допомога. Її універ знаходиться поруч із твоїм будинком, а чоловік мене виставив за двері з двома дітьми, у мене немає коштів на орендоване житло, не міг би ти допомогти, будь ласка? — Вибачте, але ви помилилися номером, — сказав Кирило і заблокував номер. Образа в грудях онука не вщухала, хоча, гадаю, у такому разі він міг би допомогти мамі, адже не з нею ж йому довелося б жити.
