Таня з Лідою сиділи на кухні і обговорювали все на світі, а потім Таня згадала про давнє розлу чення сестри. Який же хороший був її колишній і жили начебто непогано, доньку виростили, а розлу чилися через якусь дрібницю. На цьому розмова про минуле закінчилася і Таня збиралася додому. — Чекатиму тебе влітку на дачі — на порозі кинула вона сестрі. Після відходу Тані, Ліда прилягла, самопочуття було не дуже останнім часом. У понеділок записалася до ліkаря. Відповідь ліkаря була невтішною, треба було лягати до ліkарні. Але Ліду хвилювало не стільки дні у чотирьох стінах, а як їй вчинити з котом. Вона вирішила зателефонувати колишньому чоловікові та попросити виручити.
Іван занепокоївся, запропонував приїхати, привезти харчі, але Ліда відмовилася. — Завтра приїжджай, кота погодуй. — Відповіла вона і кинула трубку. Наступного дня Ліда поїхала та пробула у лікарні два тижні. Іван стежив за квартирою, квітами та котом, відвідував її, привозив гостинців та чистого одягу . Їй ставало краще. Навіть медсестри помітили увагу Івана до Ліди та дивувалися, як довго живе кохання. Ліда згадала їхню молодість, справжнє було кохання. За кілька днів Ліду виписали, Іван зустрів її, привіз додому. Від побаченого Ліда застигла: квіти на столі, накритий стіл. Жінка розnлакалася, і все дякувала колишньому чоловікові.
Після обіду вона прилягла, Іван вирішив залишитись на ніч, раптом допомога знадобиться. Так пройшов тиждень, але Іванові треба було поїхати до себе, подивитися, що і як у нього в квартирі. Ліда з котом залишилися самі, і знову тиша довкола. Від цих думок сльози самі лилися по обличчю жінки. Вранці вона прокинулася від шереху і, розплющивши очі, побачила Івана, а на порозі стояла валіза. – Нам треба знову бути разом. — відповів він на її німий погляд. Іван обійняв Ліду. — За тиждень річниця нашого весілля. — Іди дзвони і всіх запрошуй — радісно скомандував він дружині.
