Зі своїм майбутнім чоловіком я познайомилася на роботі. Він старший за мене на 13 років, але це навіть добре, тому що він мудра людина, з ним не буде тих незрозумілих ігор і метань, як з однолітками. Мій чоловік вже був одружений одного разу. Що найважливіше мене вразило, що він жодного разу нічого nоганого про свою kолишню дружину не говорив. Він ставився до неї з повагою. — Ми хотіли завести дитину, але все ніяк не виходило. На цьому тлі і сва рилися. У підсумку вирішили, що краще нам спробувати жити окремо.
Як зараз говорить чоловік, його колишня дружина вийшла заміж, наро дила дитину і щаслива, ось і він радий за неї. Він дуже уважна людина, може запам’ятати кожну дрібницю. Батьки бачили, як я радію і як я щаслива поруч з цією людиною. Він завжди щедро дарував мені подарунки, влаштовував різні сюрпризи. Маму порадував той факт, що у нього своя квартира, машина і навіть є маленький будиночок за містом біля озера. І ось, коли він мені зробив пропозицію, то я зрозуміла, що настав момент, щоб познайомити його з моїми батьками.
Тільки ось знайомство пройшло не так добре, як я припускала. Коли мої батьки дізналися, що мій майбутнім чоловік іншої національності і віри, то відразу змінилися в обличчі. Вони дочекалися, поки мій наречений вийде за двері, а потім почалося: — Ти що повелася на його гроші? Він же зовсім інший, він іншої віри! — кричав батько. — Яка ганьба, а що ж сусіди скажуть, як їм в очі тепер дивитися, — нила мати. Я не очікувала від них такої реаkції, але не відмовилася від свого щастя. Я все одно вийшла заміж, чоловік не змушує мене змінювати свою віру, ми живемо в злагоді і розумінні. І ось рік тому я наро дила дівчинку. Але мої батьки досі не бачили внучку, тому що ми не спілкуємося. Вони відмовилися від мене з тих пір, як я вийшла заміж. Не розумію їх вчинку.
