Світлана Семенівна, педагог із величезним стажем, була вкрай незадоволена своїм сином. Що за виродка вона виховала? Запитувала жінка сама себе. Вже після школи Макс заводив інтрижки чи то з однією дівчиною, чи то з іншою. І коли він привів додому Ганну, знайомити з матір’ю, жінка полегшено зітхнула: «Нарешті нагулявся». І хоча дівчина їй не сподобалася, ну навіщо синові сирота, все ж таки нічого не сказала. Тим паче молоді планували жити в орендованій квартирі. Минув рік, Ганна з Максом, офіційно вже чоловік і дружина, жили самі по собі, зрідка відвідуючи Світлану Семенівну. Ганна завжди приходила з гостинцями. Свекруха приймала подарунки, але варто було синові з невісткою піти, як жінка викидала всі гостинці у відро для сміття. Не потрібна їй їжа від цієї…
На восьмому місяці ваrітності Ганну поклали на збереження. Там, у пологовому будинку, вона мала пролежати півтора місяці. До полоrів. Не минуло й півтора тижні, як Макс привів до матері якусь дівчину. — Мамо, ми з Томою житимемо в моїй кімнаті, — сказав він. — А як же Ганна? — З нею я розлу чуся. І, будь ласка, не лізь у моє життя. Світлана Семенівна не приймала невістку, але такого вчинку від сина вона не чекала. Колись її саму покинув чоловік, залишивши одну з дитиною. Але в неї були батьки, які їй допомагали. А в Ганни? У цієї дитбудинківської дівчинки ні рідні, ні житла. Залишити просто так це неподобство вона не могла. Але не знала , що робити. Першим рішенням, що прийшло їй на думку , було розповісти про те, що сталося колегам сина. Що вона зробила. Мабуть, на роботі багато «добрих» слів висловили в обличчя Максу, тому що він влетів додому вражений. — Я ж просив, не пхати носа в мої справи! – кричав він на матір.
— Тобі Ганна ближче, ніж син? Ще невідомо, від кого в неї дитина. Тоді живи з нею, коли так хочеш! — Забирайся з мого будинку! І дівчину свою з собою забери! На виписці Світлана Семенівна зустрічала невістку одна. Ганна проnлакала всю дорогу до будинку, доки вони їхали таксі. Наступного дня Ганна сказала свекрусі: — Світлано Семенівно, як тільки почнуть надходити аліменти, я винайму квартиру, і не буду вам тягарем. — Що ти таке кажеш? Нікуди ви не поїдете. Житимете зі мною. Щоб мої донька та онук по чужих кутках пленталися?! Не бувати цьому! Минуло три роки. Маленький Артемко пішов до дитсадка, Ганна вийшла на роботу. Макс, помінявши ще кілька співмешканок, тепер живе з жінкою, яка годиться йому в матері. Але Світлана Семенівна не спілкується більше із сином. Він сам просив — не суй носа в моє життя. А матері цього не треба. У неї тепер своя дружна сім’я: вона, невістка та онук.
