Віка сиділа на дивані і сумувала за чоловіком. Він був у відрядженні і мав повернутися завтра. Він був бізнесменом, завжди забезпечував сім’ю, а Віка ніколи в житті не працювала. Хотіла якось спробувати, адже в неї й червоний диплом є, але шукати роботу, коли тобі вже майже п’ятдесят, а в тебе немає досвіду, дуже складно. Але їй хотілося знайти заняття, щоб не нудьгувати цілими днями вдома. До приходу чоловіка вона викликала прибиральницю, щоб та зробила генеральне прибирання. Приїхали дві жінки. В одній із жінок Віка впізнала свою однокласницю Інну. Спочатку вона сумнівалася, але потім зрозуміла, що це точно вона. Віка навчалася у школі на відмінно, а Інна отримувала трійки.
«Ось вона і стала прибиральницею», — подумала про себе Віка. Адже чим їй ще займатись, якщо не вчилася вона зовсім. Інна все показувала та розповідала молодій напарниці. Віка подумала, що Інна головна. А коли жінки закінчили роботу, Віка підійшла до Інни. – Здається, що ми знайомі. Інно, це ти? — Да я. Я тебе одразу впізнала. Думала, що не впізнаєш, ось і не сказала нічого. — Як ти? Як ти живеш? Маю доньку. Вона вийшла заміж і поїхала, а чоловік мій бізнесмен, добре заробляє, так і живемо. А ти чим займаєшся? Хоч добре тобі платять на цій роботі?
– Я директор цієї фірми. Я просто маскуюся під прибиральницю і нових співробітників навчаю працювати сама. Я й бачу, як людина працює, який характер у неї. За одне та з клієнтами зустрічаюся. Фірма наша процвітає. Що мені ще може бути потрібне? — Це чудово, — відповіла Віка і стояла ще довго таким здивованим обличчям. Але потім подумала, що однокласниця їй бреше та зателефонувала до цієї фірми. Запитала, хто ж директор, і виявилося, що це справді Інна. Віка подумала про своє життя. Адже вона нічого в цьому житті не зробила. Була лише мужньою дружиною, як їй говорила завжди свекруха. Потрібно і їй подумати про роботу. Обов’язково.